Ой, не лети, лебідонько,
Та й на людський вогонь.
Підріжуть тобі крилоньки,
Ще й заберуть в полон.
Прийде весна заквітчана,
Та не змахнуть крильми.
Останешся невінчана,
Змарнієш між людьми.
Із лебедем лети собі,
Незвідане – не рай.
Нехай вони кричать тобі:
-Вернися в рідний край.
Ой не лети, лебідонько
Та й на людський вогонь.
Підріжуть тобі крилоньки,
Ще й заберуть в полон.
Композитор А.Стадник
УКРАЇНІ
Ой, до чого ж ти, любов моя пригнічена,
Так словами і піснями омузичена?
Зацвіла земля роменом, сон-травою...
Вже ніколи ми не будемо з тобою.
Як доріг моїх не полічить на досвітку,
Так із втрат твоїх вже вирубано просіку.
Так бринить в душі струна твоєї долі,
Як на березі крутому — дві тополі.
Бо одна тополя — пісня несподівана.
А другая — доля твоя гнівана.
Над Дніпром зроню перо своє чаїне,
Ти любов моя остання, Україно!
Композитор М.Бендиков.
Не зрадь, червона квітонько, мене,
З тобою ми удвох посеред світу.
Лиш на своїй землі знайду тебе.
Не опади на руки чорним цвітом.
І Судний День настав: в одежах білих,
Як після прощі в рідній стороні,
Тебе несла в руках я занімілих,
Любові просячи для всіх на цій землі.
Минуть літа, народ тебе знайде.
Ти ж, моя квітко, станеш тоді мною.
І всепрощення до людей прийде...
Неопалимою моєю купиною
Композитор М.Бендиков.
Комментариев нет:
Отправить комментарий